Час четвертий став третім
А шостий став сьомим. Щоденник татка Бог має стиль! Коли Він задумує жарт, Йому не рівні ні на Землі, ні, мабуть, у Небі. Сьогодні Він грається з числами моїх нервів і змушує мене замислитися, шкодуючи, що я ніколи не вивчав нумерологію чи інші науки, які допомогли б витягти цифри з повсякденного життя і розкласти їх по клітинках шкільного зошита з математики. Він забрав у мене рік, але дав годину. Софія виповнюється сім років! Її дитинство дійшло до середини шляху, залишивши позаду роки, що будуть для неї нечіткими, зберігши лише поодинокі спогади, окутані рожевим і солодким туманом.
Насправді ми всі зберігаємо лише фрагменти дитячих спогадів, і вони радше створюють відчуття, ніж дають певність у тому, що ті події справді відбулися. Для батька ж перші роки є настільки інтенсивними, що вони відбиті в душі назавжди. Перші секунди, коли тримав дитину на руках, перше слово, повзання, невпевнені кроки, навіть перший «успіх» із горщиком збережені в пам’яті батьків як спільна перемога: від того, хто підбадьорює з боку, до того, хто жонглює ляльками й літачками перед «троном», до того, хто підштовхує встати між двома напруженими потоками і піти гратися з штанами, задертими до пояса.
Після семи років життя змінюється. Дитина набуває стільки «автономії», щоб почати створювати спогади, в яких ти вже не береш участі. Спочатку це година, схована в його кімнаті поміж іграшок, потім — дитячий садок і школа, де твої батьківські спогади «фільтруються» очима виховательок. Я знав, як відбувається цей перехід від раннього дитинства, коли «сім років від дому» закінчуються, бо бачив це на прикладі Алексиї, якій скоро виповниться десять, і яка збережала мене максимум у десяти відсотках щоденних спогадів.
Тепер, коли наближається час, коли Софія залишить роки «від дому», я думав, наскільки марні спроби батьків продовжити дитинство: якими смішними ми виглядаємо з diminutiv-ками, що втрачають своє місце, з тисячами турбот, з шарфами, за якими ми ганяємося за ними на майданчику, із запасними светрами, проштовханими в сумки. Насправді ми хочемо повернути час для себе, за ті миті, коли вони не засинали без нашої присутності, коли не їли, поки ми не насмішкувалися над ними.
Цьогоріч день народження Софії випав рівно в ту саму годину, коли годинник переводять. Принаймні, як типовий батько доньок, я схильний думати, що цього року година… Година четверта стала третьою, і мені здалося, що це знак: час можна повернути назад, але не настільки, щоб пережити його знову, а тільки настільки, щоб зробити крок назад і розбігтися вперед, щоб встигнути.
(Далі в матеріалі йде перелік інших публікацій і рубрик щоденника: думки про історичні постаті, політичні та кримінальні теми, побутові замітки і численні заголовки рубрики «Щоденник татка», що охоплюють різні аспекти батьківства, сімейного життя та суспільних подій. Згадані теми включають емоційні реакції на політичні події, кримінальні справи, радості й тривоги батьківства, кумедні та сумні історії з життя родини, обговорення ролі інститутів і публічних осіб, а також посилання на приватні сімейні історії й наблюдення. У тексті також фігурує технічне нагадування про використання cookie-файлів на сайті.)
